про життя

  Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу.  Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!.   (1 Івана 2: 15-17).  Любов  до світу і Божа любов не можуть одночасно бути присутніми в душі. Чому? Оскільки у них різне джерело і різний вплив на душу. Любов до світу робить наше серце вузьким і жорстоким, і, навпаки, Божа любов розширює наше серце. Любов до світу робить нас залежними і хоче контролювати нас, але Божа любов дає нам свободу від будь-якого роду рабства. Тим не менш, і одне, і друге, це є любов, і душа її потребує. Чому? Однією з причин є те, що любов допомагає нам оцінити себе і живить самоповагу. Перед тим, як Адам і Єва згрішили, вони сприймали себе так, як Бог їх бачив.  Після того, як гріх зруйнував ідеальний образ людини, люди почали шукати самосвідомо...

         Усвідомлення Божої власності на моє життя не потребує особливого часу, місця, читання книг чи спеціальних знань. Таке усвідомлення є певним Відношенням розуму, душі, іншими словами - сердечне відношення. Це схоже трохи на моє відношення до землі: я знаю, що вона тверда і безбоязно ходжу по ній; на моє відношення до повітря, я його вдихаю, не задумуючись перед кожним подихом; на моє відношення до власної дитини, якій я неодмінно прийду на допомогу при потребі.      Знаючи, усвідомивши, прийнявши це знання, що Я сама, моє тіло, моя душа, мій дух цілком і повністю належать Богу, я зупиняюся наче від удару блискавки. Якщо я - Божа власність ( а про це чітко свідчить Біблія і Святий Дух у моїй душі), то кожна моя думка, кожна емоція, кожне слово, кожне рішення, кожна дія - не тільки мої, але і можуть посягати на Божу власність. Скільки разів на день я щось роблю по своєму, так як роками звикла, так як мені Хочеться, і зовсім не задумуюся, що я...

Простими словами про смерть           Я почала вести цей блог, бо подруга запитала мене, як їй розповісти 5-річній дочці про смерть рідного дядька. Необхідно було відкинути великі теологічні конструкції і просто донести дитині інформацію про такий важливий етап життя, який чекає на всіх нас. Смерть, стан, коли людина помирає, схожа на сон - одної миті людина жива, говорить, думає, щось відчуває, а наступної вона вже наче уві сні, але не просто у сні, але в іншому світі. Тіло її спить тут, з нами, ми його бачимо. А душа людини переходить в інший світ.  Там вона продовжує думати, відчувати, говорити, знає що таке голод і спрага, може радіти і сумувати. Там вона вільна від усього, що було важким тут : від хвороб, від природних явищ таких, як холод, від бідності. Там душа бачить Бога, Який її створив.  Бог їй дав колись життя, тіло, батьків, дав їй таланти і риси характеру, дав їй усе необхідне, щоби вона шукала Його і хотіла Його любити. Т...