Душа-океан

Розбурхане величезне море, океан уміщається в маленькій крихкій пляшці, яка ходить, їсть, спить, має тимчасову красу та здоров'я, якими весь час переймається. Ця пляшка - горда, вперта і самовпевнена, бо вважає, що житиме вічно, а насправді  її межа це 100 років.

А що на рахунок моря-океану? Воно величезне, потужне, безмежне, але закуте в цю пляшку. Море так любить свою пляшку-прихисток, що всього себе їй присвячує і сприймає цю пляшку частиною себе. Хоча море може вийти за межі своєї пляшки, помилуватися своїми глибинами і просторами, найчастіше воно зменшує себе до розмірів своєї пляшки. Для цього йому потрібно "скрутити" себе як пружину! Тому і всі реакції моря стають такими насиченими, бо "пружина" дуже і дуже скручена.

Так і моя душа, безмежна і вічна, живе в обмеженому і смертному тілі. Душа скручується до розмірів тіла і вдає, наче насолоди тілесні є і її насолодами, болі фізичні є і її болями. 

Проте тіло-пляшка не може з'їсти стільки їжі, скільки насолоди потребує душа-океан, не може зносити стільки одягу, скільки вражень хоче душа, не може витерпіти стільки гніву, страху і стресів, скільки вибрискує на нього штормове море засмученої чи ображеної душі.

Чому так? І чи має бути так? Я не є лише кістки, нерви, кров, жир, мясо і вода - хоч вони постійно мене оточують і вимагають моєї душевної уваги.

Я не є мої розмови, стосунки з колегами, друзями, сім'єю, хоча вони дуже важливі.

Я є той безмежний і вічний океан, який потребує Безмежного і Вічного.

Пляшка потрібна для життя в цьому світі. Як тільки пляшка розбивається, море розливається і повертається до Того, Хто його зробив. Функція пляшки - тримати мене в матеріальному світі. Не маючи нічого матеріального, душа летить у духовний світ. 

Море схильне жити ЧЕРЕЗ пляшку: дивитися на інші моря як на пляшки, оцінювати їх за зовнішнім виглядом і манерами. Море навіть закохується в інші пляшки і той вид їх моря, який є видимим.

Але якщо море стає самим собою

-- безмежним, повноводним, вільним, то ніякі пляшки йому вже не цікаві, ні власна, ні чужі. А що тоді цікавить Море?

ЖИТТЯ. Життя в ньому.

Адже в морі, в справжньому морі, мають жити мільйони риб, кити, дельфіни.

Проте цього не буде, поки море закуте в пляшку.

Заведи собі кита! Справжнього. Посели його в своїй душі і турбуйся про нього. Цим китом може стати молитва, творчість, благодійність, драматургія... щось що є набагато більшим, ніж фізичне існування твоєї пляшки.